Свод обязательных для жителей г. Киева постановлений, изданных с 1871 г. по 1910 г. включительно

Свод обязательных для жителей г. Киева постановлений, изданных с 1871 г. по 1910 г. включительно

В 1911 вийшла збірка «Свод обязательных для жителей г. Киева постановлений, изданных с 1871 г. по 1910 г. включительно», яка регламентувала правила життя в нашому місті: дотримання за чистотою міста, санітарні положення, забудова та озеленення, магазини та ринки, ресторани та трактири, відхожі місця та епідемії, розміри тротуарів та догляд за ними, освітлення вулиць, їзда на велосипедах, автомобілях, міри по запобіганню пожежам, утримання річкових пристаней, міри по запобіганню нещасних випадків на воді, правила користування залізницею, захист мешканців від домашніх тварин, інструкції для двірників, нічних сторожів, користування зброєю тощо.

Згідно вищезазначених правил, за станом тротуарів вулиць (на той час в місті Києві було 234 вулиці), на яких розташовані садиби, будинки, мали доглядати володарі й орендатори цих садиб. В залежності від ширини тротуару, вулиці нашого міста поділялися на 4 категорії:

1) Перша категорія – всю ширину вулиці між будинками займали тротуари й мостова (Хрещатик, Велика Житомирська, Андріївський узвіз, Костьольна, Щекавицька, Терещенківська, Оленівська, Нижній та Верхній Вал тощо;

2) Друга категорія – вулиці з палісадниками між будинком і тротуаром (Золотоворітська, Пироговська, Московська, Тарасовська тощо;

3) Третя категорія – вулиці з тротуарами шириною 3 аршини (1 аршин = 1 0,7112 м);

4) Четверта категорія – вулиці з тротуарами шириною півтора аршина.

Тротуари можна було виробляти з асфальту, цегляних й цементних плит, глиняних плит, клінкерної цегли, бетону та білої цегли. На тротуарах без спеціального дозволу міської думи заборонялось виставляти усілякі предмети торгівлі тощо. Регламентувався і розмір виступів будинків, колон, пілястрів на тротуарі: не більш ніж 6 вершків (1 вершок = 4,445 см). При вході в будинок, дозволялось мати не більш ніж 1 сходинку, що виступає на 6 вершків.

Під час ремонтних робіт та ремонту будівель мешканцям заборонялось залишати на відкритих місцях будівельне сміття. Мешканці були зобов’язані щоденно, до закінчення будівельних робіт, все сміття прибирати в закрите приміщення або вивозити.

Перепланування будівлі без особливого дозволу міської управи заборонялось.

Особлива увага приділялась виконанню санітарних постанов володарями будинків: утримувати в чистоті прилеглі до їх садиб тротуари, та половину проїжджої частини та прибирати не пізніше 7-ї години ранку, а після цього чистота повинна підтримуватись прибиранням випадково сміття й посліду, але не підмітанням цього.

Окрема постанова (від 10 липня 1883 року) забороняла зупинятися біля огорожі, воріт й калитки для відправлення природних потреб: необхідне відхоже місце повинні були показувати кожному, хто мав у цьому потребу, двірники відповідного двору.

На Хрещатику не дозволялось ставити між тротуаром та мостовою будь-які тумби, огорожі. Взимку тротуари належало очищати від снігу та льоду, та посипати піском (сіллю посипати тротуар категорично заборонялось). Восени володарі будинків повинні було сколювати льодяну корку на проїжджу частину. Влітку - поливати вулиці.

Для запобігання пожежам заборонялось тютюнопаління під час ярмарків у в балаганах та на площах коло них, на лісових складах та приміщеннях з легкозаймистими речовинами; також заборонялось залишати або кидати недопалки й цигарки на вулицях та дворах. Палити заборонялось у цирках, на сцені театру, за кулісами, у вбиральнях, та в будь-яких приміщеннях та місцях, які не передбачені для паління. Як виняток, артистам дозволялося палити, але лише за умови наявності в артистичній вбиральні особливих сосудів з водою для викидання недопалків. Музиканти мали право палити лише в спеціальній кімнаті.

Торгівля дозволялась на спеціальних постійних і тимчасових площах: Бессарабській, Басейній, Троїцькій, Володимирській, Галицькій, Львівські, Лук'янівський, Житньоторзькій, Печерській площах. Більш того, дозволялось продавати дрова та вугіль на узбіччі вул. Степанівській, а також рибу фрукти, колісні вироби на закритих частинах канави між вулицями Нижній та Верхній Вал. Товкучки дозволялися на всіх базарах.

Розносна торгівля дозволялася лише з лотків, корзин та за допомогою інших ручних виробів. Вози, сані, засоби пересування, а також стільці, столи використовувати для цього заборонялось.

Перевозити хліб дозволялося лише в закритих фургонах (всередині обшитий цинком). Візник хліба мав бути одягнений у білий полотняний фартух із нагрудниками.

Регламентувалося і розміщення зовнішньої реклами: заборонялось розміщувати рекламні вивіски поза межами стін магазинів, майстерень, торгово-промислових підприємств, на прутах, жердинах, над тротуарами, вулицями, площами.

Відповідно до правил, на Хрещатику росли штамбові, кулеподібної форми дерева, на нагорних вулицях Печерська – липа, на низинних вулицях Печерська – акація та верба, на Подолі – ясень, - на Лук’янівці – берест, на Куренівці, Приорці ті Зверинці – липа, акація, верба; на вулицях Старого Києва – каштан. Новим обов’язком мешканців стало поливання дерев, заміна зіпсованих дерев новими.

Міські сади, парки, сквери були відкритими для відвідування з ранку до вечора. Однак, заборонялось ходити на газонах, ламати дерева й рослини, рвати квіти, вигулювати собак в парку, псувати доріжки, огорожі, лавки, лежати на газонах, перелазити через огорожі, лазити на дерева, смітити.

Рух на автомобілях дозволявся на всіх вулицях, за винятком Андріївського та Іларіонівського (зараз Вознесенській) узвозів, та підйому на Мало-Підвальній вулиці. На вулицях з пожвавленим рухом – Хрещатику, Великій Васильківській, Прорізній, Великій Житомирській, Олександрійській (зараз вулиця Сагайдачного) і Безаковській (зараз вулиця Симона Петлюри) – швидкість руху становила не більш ніж 10 верст (1 верста = 1 км 67 м). На всіх інших вулицях швидкість руху становила не більш ніж 20 верст.

Керувати автомобілем можна було особам, що досягли 17 віку. Однак, лише тим автомобілем, який зазначений у спеціальному дозволі. Для того, щоб отримати подібний дозвіл особа повинна була довести своє вміння керувати цим транспортним засобом, вміти користуватися всіма приборами, що знаходяться в авто, та вміти усунути нескладні несправності. Дозвіл на керування будь-яким автомобілем надавалася лише особам чоловічої статті віком старше ніж 21 рік: вони повинні були підтвердити свої знання із слюсарної справи, знання електрики, вміння збирати та розбирати мотор тощо, а також бути грамотним і знати російську мову.

Перша спроба регламентувати правила пересування на велосипеді по місту Києву була здійснена місцевою Думою в 1899 році («О порядке езды по городу на велосипедах» ).

Їздити на велосипеді дозволялось особам, що склали іспит на вміння вільно володіти велосипедом. Їздити можна було лише у загальноприйнятому костюмі з повністю закритими руками та ногами. Заборонявся рух на тротуарах. В місцях скупчення великої кількості людей, велосипедист повинен був злізти з велосипеда та продовжувати подорож пішки. Виключалася можливість швидкої їзди та їзди наввипередки. Щоб унеможливити використання велосипедів терористами, під час перебування в Києві поважних осіб поліція забороняла їзду на велосипедах на деяких вулицях міста. Не можна було їздити без керма та дзвінка. В нічний час велосипед мав включати ліхтар. При зустрічі з хресним ходом та іншими церковними церемоніями велосипед мав зійти з велосипеда. Те ж саме він мав зробити при зустрічі з конем. До того ж, він повинен бути по можливості заховати велосипед від переляканого коня. Велосипедистки їздили на спеціальних «дамських велосипедах». Газета «Киевлянин» ( №119, 1894 рік) писала, що київські рабини доповнили загальні правила забороною для євреїв їздити на велосипеді в суботу.

Особливо регламентувалась робота конки та трамвая. Не дозволялось входити в вагон: арештованим з вартовими; п’яним особам; особам жіночої статті в капелюхах з виступаючими назовні гострими шпильками без захисних наконечників; особам в одязі, який забруднює вагон та одяг (сажотрусам, мучникам, вуглярам, мулярам, особам, що продають оселедець та інш.).

Користуватися конкою, трамваєм має право лише та особа, яка сплатила вартість проїзду згідно з офіційних тарифів, затверджених місцевим громадським управлінням, і отримала від кондуктора квиток. Квиток дійсний лише на ту поїздку, на яку був виданий. Пасажир не мав право передавати цей квиток іншій особі. За дітей віком менш ніж 5 років, які не займали окремого місця, вартість проїзду не сплачувалася. Існувала заборона ставити дітей на сидіння у вагоні поїзда. Стояти в проходах між місцями в вагонах заборонялось. Відчиняти вікна у вагонах можна було лише з тої сторони, з якої не дує вітер. Кількість місць в вагонах залежала від розміру вагону, та від пори року (для літньої та зимової пори року така кількість була різною).

У павільйонах на трамвайних зупинках знаходилась книга з письмовим приладдям для запису скарг на порушення обов’язкових правил на міській залізничній дорозі.

Ніхто не мав права без дозволу Київської міської управи утримувати та здавати в оренду човни для перевозу людей через річку, катання, охоти. Після перевірки човнів на відсутність дефектів, пошкоджень човняру у присутності поліцейського, на кожний човен, перевірений та визнаний придатним для перевезення, надавався металічний ярлик ( для носіння на шиї) з номером, зі зазначенням прізвища човняра, максимальної кількості пасажирів, які можуть бути допущенні в човен для катання, перевозу. Такий же самий номер за допомогою олійної фарби або клейма наносився на корму судна. Для запобігання нещасних випадків на воді у нічний час, кожен човен повинен бути освітлений за допомогою стеаринової свічки, лампи; кожен човен повинен був бути оснащений рятувальними засобами. Човнярам заборонялось пересікати шлях пароплавам, а також підпливати до них на близьку відстань.

Використанні джерела:

1 . Макаров, Анатолий «Малая энциклопедия киевской старины» (2005)

2. В. В. Ковалинский. «Киевские хроники. Книга І. Юбилеи 2011» (2012)

3. Свод обязательных для жителей г. Киева постановлений по Городскому Общественному Управлению [] : изданных с 1871 г. по 1913 г. включительно : с приложением обязательных постановлений, изданных Губернской Администрацией / Киевское Городское Общественное Управление, 1914.

Не молитвой единой: как украинские политики отбеливают свою репутацию на завтраках в США

В преддверии очередного завтрака который назначает на 8 сентября. редакция FAKEOFF решила разобраться в том, почему политики Украины посещали молитвенные завтраки и кому выгодны такие мероприятия.