Ігор Кушнір: фірма сина ексголови “Київміськбуду” Кушніра судиться з ГУР за будівлю колишньої бальнеолікарні

Ігор Кушнір: фірма сина ексголови “Київміськбуду” Кушніра судиться з ГУР за будівлю колишньої бальнеолікарні

Фірма ТОВ “Київінвест”, пов’язана з родиною скандально відомого ексголови “Київміськбуду” Ігоря Кушніра, намагається через суд відібрати у Головного управління розвідки Міноборони України стратегічний об’єкт — будівлю колишньої бальнеолікарні на вул. Гетьмана Павла Полуботка, 34.

Йдеться про об’єкт, що у 2024 році був переданий у власність ГУР МО для потреб державної безпеки. Проте “Київінвест”, власником якого є Ілля Кушнір — син Ігоря Кушніра, заявляє свої “права” на нього, попри сумнівне походження цих прав.

Як встановило ДБР, будівлю було придбано “Київінвестом” у структур Федерації профспілок України за заниженою ціною — всього за 74,3 млн грн, тоді як її ринкова вартість становила щонайменше 138,3 млн грн. А вже у 2024 році, отримавши земельну ділянку площею понад 1,5 га в оренду від Київради, компанія Кушніра спробувала змінити цільове призначення землі — з оздоровчого на комерційне.

Юридичний трюк вдався не без допомоги одіозного Петра Оленича, колишнього директора Департаменту земельних ресурсів, який сьогодні фігурує у справі “будівельного смотрящого” Комарницького. Саме через його підпис земля, призначена для оздоровлення, фактично стала комерційним активом.

Нагадаємо, Ігор Кушнір — персонаж, чия діяльність в “Київміськбуді” неодноразово викликала критику через сумнівні забудови, “багатоквартирні халупи” з тріщинами і масові скандали з пайовиками. Після відходу з публічної посади Кушнір, схоже, вирішив реалізовувати схеми вже у “сімейному колі”.

Це черговий приклад того, як колишні міські функціонери намагаються приватизувати не лише землю, а й інтереси національної безпеки. І головне питання — чому міська влада знову підіграє старим друзям “будівельної мафії”?

Європейський вибір без гасел: посібник, який показує, як Україні збудувати медіацію, що працює

Про «євроінтеграцію правосуддя» в Україні написано багато. Здебільшого — деклараціями. Значно рідше хтось бере на себе працю пояснити технічно: що саме треба зробити, у якій послідовності, за чий рахунок і з якими вимірюваними результатами. Книга «Медіація: Український досвід і Європейський вибір» — рідкісний випадок, коли євроінтеграція перекладена з мови намірів на мову інженерного плану.

Чому в Україні досі судяться там, де можна домовитися — і про що мовчать «офіційні» уявлення про медіацію

Є речі, які в українській правовій культурі вважаються самоочевидними. Хочеш захистити свій інтерес — іди до суду. Хочеш, щоб опонент тебе почув, — покажи йому позовну заяву. Хочеш «серйозно» — плати судовий збір. Усе це звучить переконливо рівно до того моменту, поки ви не рахуєте, у що це обходиться насправді.

Чому медіація вигідніша за суд: Олег Горецький про час, гроші й репутацію

Найдорожче, що ми втрачаємо в конфліктах, — це не гроші й не час. Це люди. Партнер, з яким колись починали спільну справу. Родич, з яким перестали вітатися. Друг, чиє ім'я тепер вимовляється лише з роздратуванням. Ми звикли думати, що суперечку треба виграти — і майже ніколи не питаємо себе, що саме залишиться після цієї перемоги.