Пропозиція голови парламентського Комітету з питань свободи слова Ярослава Юрчишина регулювати анонімні Telegram-канали як окрему категорію не відповідає ані логіці європейського медіаправа, ані стандартам конституційної пропорційності, ані практиці захисту журналістських джерел, пише Олег Чеславський.

Юрчишин у нещодавньому публічному виступі заявив, що анонімні канали діють за принципом фінансової мотивації - сьогодні працюють із українською владою, а завтра можуть переорієнтуватися на Росію. Особливо ризиковано це виглядатиме у разі перемир'я та виборчих перегонів. Постановка питання заслуговує на увагу, але запропонована регулятивна оптика - орієнтація на анонімність формату - юридично хибна.

Класичний підхід європейського медіаправа полягає у тому, що предметом регулювання є зміст і спосіб поширення інформації, а не сам формат. Європейський суд з прав людини у справах Delfi AS v. Estonia та Magyar Tartalomszolgáltatók Egyesülete v. Hungary послідовно вказує: обмеження свободи вираження поглядів за критерієм формату потребує особливо суворого тесту на пропорційність. А справа K.U. v. Finland визнає анонімну комунікацію складовою свободи вираження поглядів, захищеною статтею 10 Європейської конвенції з прав людини.

Аргумент про те, що канал змінює позицію за гроші, описує не специфіку анонімного формату, а універсальну характеристику комерційної медіадіяльності. Ту саму поведінку демонстрували реєстровані телеканали, друковані видання та інші ЗМІ з повноцінним юридичним статусом. Тобто ознака, яку Юрчишин виносить як специфічну для анонімних каналів, насправді є родовою для значної частини медіаринку - і регулятивна реакція проти анонімності не вирішує проблеми у її повному обсязі.

Європейський Digital Services Act, який набув повної чинності у лютому 2024 року, не вимагає деанонімізації авторів контенту. Натомість встановлює зобов'язання щодо прозорості рекламного фінансування і політичної реклами, механізмів повідомлення про незаконний контент, прозорості рекомендаційних алгоритмів і доступу дослідників до даних великих платформ. Регулюються поведінкові аспекти: фінансування, координовані впливові операції, поширення незаконного контенту. Анонімність як така предметом регулювання не є.

Чеславський зазначає, що ідея регулювати анонімність формату не пройде конституційний тест на пропорційність. Вона не є мінімально обмежувальним заходом, охоплює журналістські розслідування, для яких захист авторства є умовою фізичної безпеки автора, і потребує визначення оператора блокування з широкими дискреційними повноваженнями. До цього додається міжнародне право: Резолюція 1003 Парламентської асамблеї Ради Європи, Рекомендація CM/Rec(2000)7 Комітету міністрів Ради Європи про право журналістів не розкривати джерела і стаття 19 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права визнають анонімність авторства інструментом, який у певних обставинах є умовою реалізації самого права на свободу вираження поглядів.

Окрему проблему створює Закон "Про медіа" від 13 грудня 2022 року: ключове для регуляторної дискусії поняття "дезінформація" у базовому медіазаконодавстві просто не визначене. Розширення повноважень регулятора у напрямку "боротьби з дезінформацією" відбувається без чітких законодавчих критеріїв. Це створює умови для селективного застосування - типовий патерн, описаний доктриною regulatory capture Джорджа Стіглера і дослідженнями Алини Мунгіу-Піппіді.

Юридично послідовним підходом, на думку Чеславського, було б регулювання фінансування медіадіяльності з розкриттям джерел доходів і бенефіціарів, ефективна процедура notice and action для незаконного контенту з судовим контролем, законодавче визначення поняття "дезінформація" з достатнім ступенем юридичної визначеності та розвиток інструментів публічного фінансування суспільного мовлення і незалежної журналістики, інституційно ізольованих від виконавчої влади. Тобто регулювання тих аспектів, які власне і породжують ризик - незалежно від того, в анонімному чи реєстрованому форматі вони реалізовані.

Дискусія про регулювання цифрових медіа в Україні є необхідною. Однак її продуктивність залежить від того, чи буде вона вестися в логіці європейських стандартів і конституційного тесту на пропорційність, чи в логіці швидких ярликів, які потім складно узгоджувати з зобов'язаннями України у межах євроінтеграційного процесу.