Так чи був на Замковій горі власне замок? Можу посперечатись, що це питання задавав собі кожен, хто бував на горі на київському Подолі. І уявіть собі – він був, дерев’яне укріплення, що слугувало для оборони та життя.

Але повернімось трохи назад – до спалення Києва ханом Батиєм. Після цього лиха місто на кілька століть потрапило у «темні віки».

Замкова гора, реконструкція литовського замку

З легкої руки російського історика початку XIX ст. Н.М. Карамзіна в історичній літературі надовго утвердилася думка, що після 1240 р. Київ майже повністю запустів.

Під його впливом перебували й українські дослідники Д.М. Бантиш-Каменський, Н.І. Костомаров та інші.

Проте зараз більшість істориків відстоюють думку, що населення Середнього Подніпров’я суттєво не зменшилось.

З 1880-х рр. для затвердження аналогічних позицій, що одержали згодом в історіографії назву автохтонних, багато зробив видатний український історик В.Б. Антонович, поляк за національністю. Надалі автохтонну точку зору розвивав і М.С. Грушевський.

На наявність в шарах північній частині Замкової гори великої кількості кераміки XIV-XV ст. звернув увагу ще археолог В.А. Богусевич.

Подібна ситуація зафіксована на Замковій гори, що вказує на високу щільність забудови та інтенсивність життя тут в цей період. Місцевим руським князям татарські завойовники видавали ярлики, своєрідні дозволи, на управління.

Ярлик на Київ в 1243 р. був відданий володимиро-суздальскому і новгородському князю Ярославу Всеволодовичу, союзнику і васалу Золотої Орди.

Після його смерті ярлик дістався синові, Олександрові Невському, а потім онукові, Ярославу.

Реконструкція забудови Києва ХІ-ХІІІ ст.

Реальною владою в місті був в 1245-1246 рр. тисяцький Дмитро, в якому деякі дослідники схильні бачити представника новгородського Ярослава.

У списку Любецького поминального синодика чернігівських князів значиться якийсь князь Іван-Володимир Іванович Київській, час життя якого орієнтовно відносять до другої половини XIII-XIV ст.

Згідно з літописом Густіновского монастиря, Київ аж до його заняття литовцями в 1362-1363 рр., утримував князь Федір.

Те, що Київ у цей період управлявся міською громадою, побічно підтверджується також низкою фактів з історії церкви. Так, в описі загальноруського церковного собору 1273 р., що проходив у Києві, князь не згадується, хоча він повинен був обов’язково перебувати на настільки знаменній події.

Тепер повернімося до замку на Київській горі. Постає важливе питання – ким він був збудований на колишній Хоревиці?

Важко уявити, що Київ протягом 120 років з 1240 року і до його заняття литовцями в 1362 – 1363 рр. залишався без надійних оборонних укріплень.

Фортеця давньоруського часу на Старокиївській горі такою не могла вважатися. Її стіна гідно з літописом була пробита Батиєм. В документах XVI-XVIII ст. неодноразово згадується Пробитий вал, зображений і на плані Києва 1695 р.

Очевидно, після відходу Батия київські вали суцільно були прорізані проломи і перепони для кочівників не становили.

Згодом ні литовська, ні польська влада не розглядали питання про відновлення цих укріплень, не маючи для того ні сил, ні коштів, і лише московські воєводи після 1654 р. відбудували заново стародавню фортецю.

Однак важко уявити, що протягом 120 років у жителів Києва не було надійного захисту. Очевидно, незабаром після відходу Батия Замкова гора почала заселятися, що підтверджується наявністю тут великої кількості кераміки.

Швидше за все, саме тоді тут і виникли якісь укріплення у вигляді частоколу.

У випадку відсутності власного князя на Київську землю намагалося поширити свій вплив Велике князівство Литовське. Перша спроба була зроблена ще при князі Гедиміні після 1332 р. і призвела до встановлення певної залежності місцевих громад від литовського князя.

У 1361 р. литовська та татарська сторона вступили у відкритий конфлікт, що закінчився битвою на річці Сині води, в якій «Ольгерд переміг трьох царьків татарських и з ордами їх».

Синьоводська битва стала поворотним моментом в історії Київської Русі, відкривши двохсотлітню епоху її перебування у складі Великого князівства Литовського. Саме з сином князя Ольгерда Володимиром пов’язано перше стабільне правління в Києві, яке тривало 30 років.

Саме Володимир Ольгердович розпочав будівництво будівництво київського замку на Хоревиці, після чого в побуті починає вживатися назва «Замкова гора». Наступний князь Вітовт вигнав з Києва 1393 р. занадто незалежного Володимира.

Вигнавши Володимира Ольгердовича з Києва, Вітовт мав зробити і інші активні дії по зміцненню позицій і престижу центральної влади в цьому далекому від Литви, але дуже важливому для неї місті. У число таких першорядних заходів входила капітальна перебудова замку, оскільки саме він був реальним матеріальним втіленням присутності в місті сильної державної влади. Необхідність перебудови київського замку диктувалася стратегічними військовими приготуваннями Вітовта.

Так, у січні 1397 р. магістр міста Дюнабурга повідомляв магістру Лівонського ордена про зміцнення Вітовтом оборонних споруд Києва та озброєння його гарматами. Враховуючи масштаби військових дій проти татар, немає ніяких сумнівів, що Києву, точніше його замку, відводилася роль головного стратегічного форпосту на півдні Великого князівства Литовського і опорного пункту в його прагненнях розширити свої кордони.

Це, безумовно, вимагало наявності в місті потужної фортеці. Хану Едигею 1399 р. не вдалося облогою взяти замок.

Він перетворився на головну фортецю Подніпров’я та став резиденцією литовських князів. Та про це наступного разу…

Україна - це ми!