Террорист захвативший банк в Киеве - Каримов Сухроб Рахматович, 1988 года рожденияТеррорист захвативший банк в Киеве - Каримов Сухроб Рахматович, 1988 года рождения

Террорист захвативший банк в Киеве - Каримов Сухроб Рахматович, 1988 года рождения

Террорист потребовал присутствие журналистов для записи видеообращения со своими требованиями.

За ограждение к бизнес-центру пропустили журналистов трех телеканалов – 112, Наш и ZiK, по распоряжению руководителя операции.

Террорист захватил одного заложника - начальника отделения "Универсал-банка".

Наш источник в ОП рассказал, что состоялся разговор Главы МВД с Президентом, получены инструкции действовать жестко, если переговоры о сдаче закончатся безрезультатно. Террориста из здания выпускать не будут, согласован формат ликвидации снайпером/группой захвата.

А вот, собственно, узбекский террорист

Его нога привязана шнурком к рюкзаку, в котором предположительно находится бомба.

Чому в Україні досі судяться там, де можна домовитися — і про що мовчать «офіційні» уявлення про медіацію

Є речі, які в українській правовій культурі вважаються самоочевидними. Хочеш захистити свій інтерес — іди до суду. Хочеш, щоб опонент тебе почув, — покажи йому позовну заяву. Хочеш «серйозно» — плати судовий збір. Усе це звучить переконливо рівно до того моменту, поки ви не рахуєте, у що це обходиться насправді.

Європейський вибір без гасел: посібник, який показує, як Україні збудувати медіацію, що працює

Про «євроінтеграцію правосуддя» в Україні написано багато. Здебільшого — деклараціями. Значно рідше хтось бере на себе працю пояснити технічно: що саме треба зробити, у якій послідовності, за чий рахунок і з якими вимірюваними результатами. Книга «Медіація: Український досвід і Європейський вибір» — рідкісний випадок, коли євроінтеграція перекладена з мови намірів на мову інженерного плану.

Чому медіація вигідніша за суд: Олег Горецький про час, гроші й репутацію

Найдорожче, що ми втрачаємо в конфліктах, — це не гроші й не час. Це люди. Партнер, з яким колись починали спільну справу. Родич, з яким перестали вітатися. Друг, чиє ім'я тепер вимовляється лише з роздратуванням. Ми звикли думати, що суперечку треба виграти — і майже ніколи не питаємо себе, що саме залишиться після цієї перемоги.