Останнім часом під Верховною Радою пройшла ціла низка різноманітних пікетів. Одним із них став мітинг велосипедистів під лозунгом "Досі нас вбивати". Люди із яскравими плакатами довго обурювалися, що водії порушують правила дорожнього руху, що українська транспортна інфраструктура не пристосована для їзди на велосипедах....

І, дійсно, думаю... Нічого людей калічити...

І так мене обурила ця ситуація, що я ще з місяць ходила як на пружинах.

Пройшло півроку. За цей час, як не виглядала, побачила з п'ять велосипедистів, і.... ніхто не їхав по правилам. Один на шаленій швидкості нісся по тротуару, інший - прямо по середині дороги. Але один випадок став останньою краплею в чашу мого терпіння.

У будь-яких машрутах я завжди обираю місце поруч з водієм. Там ніхто не заважає,можна спокійно послухати музику і послідкувати за машинами.... Так вийшло і цього разу. Водій спокійнесенько доїхав до перехрестя і вже почав повертати, як звідкісь вискочив велосипедист. Далі він, не збавляючи швидкості, чкурнув буквою "Г" по переходах і ледь не зачепив нашу маршрутку. Водій вдарив по тормозах. Чесно - у мене руки затряслись. Я переглянулась з шофером. Таких барвистих виразів, якими крив велосипедиста водій, я ще ніколи не чула....

P.s.: а маршрутчик міг і не встигнути зупинитись....