Коли тобі потрібно кожного дня їздити на навчання у центр Києва, а ти живеш за містом, ти не можеш дозволити собі розкіш поспати довше. Для того, щоб проскочити перед тим, як на дорогах з‘являться затори, потрібно виїжджати близько шостої ранку.

І ось, нарешті, після години дороги в задушливому маршрутному таксі та поїздки на найбільш завантаженій лінії метро, мене виносить натовп на вулицю, і я можу видихнути з полегшенням.

Це станція «Площа Льва Толстого». На годиннику 7.10 ранку. До початку занять в універі ще майже година. До червоного корпусу йти всього-на-всього якихось 5 хвилин, а мені не хочеться залишок часу провести в пустій задушливій аудиторії. Тому я сповільнюю крок і насолоджуюся моментом.

Я обожнюю ранкові години. На вулицях мало людей, місто ще спить, у повітрі відчувається свіжість: його ще не зіпсували викиди численних машин, для яких вже через годину не вистачатиме місця на дорогах. Взагалі, навіть у вихідні дні, я люблю прокидатися зі світанком і ловити насолоду від кожної секунди, коли я спостерігаю за тим, як прокидається світ.

Сьогодні робочий день. Мене обганяють одягнуті в офісне вбрання люди, які чомусь дуже поспішають на роботу. Можливо, вони не встигли заповнити звіти, і планують завершити всі справи до початку робочого дня. Але наші шляхи розходяться, коли я переходжу перехрестя і повертаю у парк Шевченка - моє улюблене місце для ранкових прогулянок. Я замовляю собі какао у Magic Snail або Aroma Kava, сиджу на одній з лавок химерної форми, або ж повільним кроком прогулююсь алеями.

Вдень це місце виглядає зовсім по-іншому: натовпи студентів, які енергійно обговорюють семінари та лекції, працівники ближніх офісів, які вибігають на час обідньої перерви випити каву, школярі, у яких закінчився навчальний день у ліцеї, пенсіонери, які проводять шахматні турніри між собою, і просто ті, що проходять повз, або прогулюються (хоча таких у рази менше). Розумієш, що знаходишся у центрі Києва. Але не о сьомій ранку.

У цей час парк перетворюється на одне із найспокійніших місць Києва. Зранку тут можна побачити лише кілька людей. Ось дівчина, яка кожного ранку займається бігом, а потім розстилає килимок і розпочинає ранкове заняття з йоги. Це вже увійшло їй у звичку. Напевно, вона живе і навчається (чи працює) десь поблизу, і їй не потрібно, як мені, витрачати більше години на дорогу.

Далі я бачу, як алеєю до мене наближається жіночка, яка веде двох собак: милого маленького мопсика, який постійно видає звуки, схожі на хрюкання, і граційного золотистого ретривера - одна із моїх улюблених порід собак. Одразу з ж згадую свого Амура (східноєвропейська вівчарка), який нашвидкуруч був вигуляний ще о п’ятій ранку, і тепер сидить у вольєрі і чекає на повернення хазяйки, яка поведе його ввечері на прогулянку.

Далі я повертаю на тінисту доріжку, якою мало хто ходить навіть у денні години, і бачу чоловіка, який, напевно, як і я, не хоче сидіти в офісі в очікуванні початку робочого дня, і вирішив прогулятися парком. Він не випускає з рук свій телефон і щось наполегливо намагається пояснити людині по той бік слухавки. Я чую нотки наполегливості та роздратованості у його голосі, які ніяк не гармоніюють з моїм ранковим спокійним настроєм, тому я поспішаю відійти подалі від нього.

Я виходжу до фонтану. І тут мій погляд зупиняється на чоловічку, який уже не раз привертав мою увагу. Він стоїть у невеличкій черзі за кавою. Він відпустив довгу сиву бороду, на ньому сонцезахисні окуляри (це ранок!) і сіра шляпка. Весь цей вигляд не відповідає його поставі, яка говорить, що йому років 45-50, не більше. Моя фантазія каже мені, що напевно, це якась знаменитість, яка не хоче, щоб її впізнавали на вулицях, тому маскується.

З наближенням восьмої години людей стає все більше: групи студентів, працівники компаній, які пришвидшують кроки, бо бояться не встигнути на роботу. У повітрі відчувається мікс парфум. Одні, солодкі, нагадують чомусь забутий запах із дитинства. Тут я помічаю своїх друзів. Емоційні привітання, радість зустрічі, жваве обговорення останніх новин та планів на день. Скоро розпочнуться пари…

Таким для мене є Київ, ранковий, свіжий, спокійний – такий, яким я його люблю. Вже після закінчення пар в університеті, коли вулиці оживають, я поспішаю додому, у своє тихе зелене містечко, для того щоб наступного дня прокинутися о п’ятій і знову поїхати до Києва.