"Що для тебе Київ?" - (дуже) складне питання.
Років зо два тому я писала публікацію собі на блог якраз із назвою "Мій Київ". Хто ж знав, що я зовсім не була тоді готова висловлюватися щодо такої багатогранної теми
З тих пір я менше захоплююся розрухами і занедбаними будинками, і все більше різноманітністю архітектури та людей.
Так вийшло, що з дитинства я багато часу проводила гуляючи по Києву. Я бачила дуже багато: від прихованої від очей ледачого туриста Пейзажної алеї до тінистих закутків Печерська. І все це різноманіття по-справжньому надихає та наштовхує на гострі кути цікавих думок. 

Київ як цілісний (чи не зовсім) організм

Побувавши в таких містах як Прага, Мюнхен та Брюссель, я стала цікавитися темою урбаністики та як ландшафт міста впливає на свідомість людини, на її настрій та світосприйняття. За правилами урбаністики Київ не найкраще місто, проте від цього він не стає гіршим. Київ створений людьми та для людей, як би пафосно це не звучало. Пережитки минулого вплітаються в сьогоденні тенденції, крокуючи поряд з молодіжним поглядом на архітектуру, стиль, природу, кіно..
До речі, про пережитки минулого - вулиця Степана Сагайдака 112 обов'язкова для відвідування тим, хто таким цікавиться. Там знаходиться "Музей непотрібних речей", яким опікуються "Київміськвторресурси". Там можна знайти багато старих речей, які справді вживалися давно і були викинуті власниками,  які не зважали скільки емоцій та знань вони можуть принести наступним поколінням просто відображаючи наш старий побут.

Останнім часом, я все більше помічаю за собою ту уважність до деталей мого міста, якої в мене раніше просто не було. Щось прокидається у мені - щось таке, що змушує повертати туди, де ніколи не була, приділяти більше часу прогулянкам і просто елементарно виходити з дому.

Місто людей

Ніхто ж не може собі уявити Київ без киян, як неможливо засмагати без сонця, запалювати вогонь без сірників та дихати без повітря. При детальнішому вивченні київських закутків, я починаю паралельно вивчати природу київських людей. Обривки кинутих фраз, незакінчених слів чи розмов, обірваних пісень та признань...
Багато подорожуючи по Україні з друзями, я можу впевнено сказати, що гармонія міста справді відчувається навіть коли ти гуляєш вулицями зі сміхом та голосними розмовами до ночі. (Прохань замовкнути з вікон та тяжких стуків у двері номеру галасливої компанії також не уникнути, проте щось мені підказує, що такі емоції неможливо ніколи не пережити в своєму житті) Я дуже радію з того, що народилась саме тут, що живу тут і що частинка моєї душі навіки залишиться з цими неймовірними заходами сонця, відблисками на дзвіницях та з посмішками людей, що примружують очі від весняного вітру, перемішаного з сонцем.

Київ - це система, це організм, це годинник з трьома мільйонами стрілок, це серцебиття з тисячами ударів в секунду, це стиль та ритм. 

Так, я трохи сумую, дивлячись на те, як місто переживає не найкращі часи, як помирають і не реставруються старі будиночки, такі ж історичні як всі екпонати у музеях. Сумую, дивлячись на стихійну забудову міста негарними, неурбаністичними, неатмосферними висотками. Сумую, відчуваючи опір активістам і ГО, які з усіх сил намагаються зробити кожний район гарнішим/ зеленішим/ чистішим.

І все ж я кожного дня намагаюся не відставати від цього чудного ритму, відчуваючи, що він стає все точнішим з кожною хвилиною мого єднання з цим (рідним) містом.