Візит Романа Абрамовича до Києва відбувся 19 або 20 травня - за день до того, як у Москві відбулася його зустріч з Путіним. Хронологія невипадкова: саме в ті дні до Пекіна злітали і Трамп, і Путін.

Мета Путінського посланця була одна: схилити Зеленського до поступок по Донбасу - єдиної умови, через яку Кремль не хоче зупиняти війну. Те, чого Путін не може здобути військовим шляхом, він намагався отримати дипломатичним. Результат - нульовий. Зеленський на умови не пішов.

Контекст поїздки Путіна до Пекіна пояснює все інше. Росія не отримала від Китаю фінансування під "Силу Сибіру-2", не змогла наростити обсяги газового експорту. Путін шукав нові гроші на війну - і не знайшов. Те, що скандал навколо візиту Абрамовича піднявся з великим запізненням і в кінцевому рахунку нічим не завершився, лише підтверджує: ніяких реальних домовленостей не було.

Паралельно США і Китай, по суті, поділили зони впливу. Вашингтон дав мовчазну згоду на те, щоб Китай і далі перетворював Росію на свою сировинну колонію - "будь ласка, займайтеся, ми не проти". Натомість США сфокусувалися на іншому: будівництві нових газових маршрутів до Європи. Один - через Азербайджан, Вірменію і Туреччину. Другий - через Алжир. За оцінками аналітика, обидва можуть бути побудовані впродовж одного-двох років - і тоді Росія остаточно втратить єдиний важіль тиску на Захід.

Тайвань у цій схемі - окрема тема. Китай проводить там військові навчання за сценарієм, схожим на підготовку до вторгнення в Україну. Але є стримуючий фактор: Тайвань виробляє 90% чипів, які споживає сам Китай. Острів замінував власне виробництво - і це єдина гарантія, яка реально зупиняє китайську експансію. Ні американський, ні японський флот такого ефекту не дадуть.