Чи варто вести мову про Кия, легендарного засновника міста, який згодом став центром могутньої держави? Чи, може, потрібно говорити про останнього князя з роду Києвичів, Аскольда (хоча правильно було б писати «Оскольд», оскільки «А» в його імені з’явилося тільки в пізніших московських літописах – через притаманне мешканцям тих областей «акання»). Адже саме Аскольд став першим київським князем, який прийняв християнство. А може творцем Давньоруської держави вважати Олега, прозваного Віщим?

Руські воїни. Мініатюра з літопису

Отже, спробуємо простежити життєвий шлях людини, що першою носила офіційний титул великого князя Київського, – Ігоря (Інгвара, Інгора) Рюриковича Старого. Літописи повідомляють, що він доводився сином знаменитого новгородському князя Рюрика, якого місцеві жителі нібито «закликали до себе на княжіння» разом з братами, Синеусом і Трувором, оскільки «земля їх велика, а порядку в ній немає …».

Іоакимівський літопис повідомляє, що матір’ю Ігоря (так його називали згодом самі русичі, а при появі на світ хлопчик отримав варязьке ім’я Інгвар) була дочка «князя Ефанда, якій після народження сина Рюрика дав в «віно» (у вічне користування) місто при морі «з Іжарою» (Іжорою). Перша загадка, пов’язана з особистістю Ігоря, пов’язана вже з його народженням. Коли точно з’явився на світ людина, що згодом стала великим князем Київським, невідомо. Літописи датують цю подію по-різному, називаючи 861, 864, 865, 875 роки. «Повість временних літ» стверджує, ніби в 879 році, коли помирав Рюрик, Ігорю було рік-два від сили; з цієї причини нібито варяг передав свого нащадка, а з ним і князювання на руки свого родича (можливо – просто однодумця і соратника) Олега. А Новгородський літопис свідчить, ніби в 882 році, під час захоплення Києва, Ігор вже був дорослим правителем, і було йому тоді років 35-36.

Під час походу на Царгород синові Рюрика могло бути років 25-26, а сам Олег Віщий знаходився в розквіті сил і встиг завоювати гучну популярність, причому не тільки в слов’янських землях. Це саме він зумів підкорити численні розрізнені племена, зібрати їх під свою руку, згуртувати навколо Києва, обкласти даниною (до речі, цілком посильним, тому й платили її, не обурюючись і не бунтуючи). Це Олег зумів відвадити від своїх нових данників їх колишніх «господарів». Це саме Віщий Олег здійснив знамениті походи на Візантію, змусив її платити собі данину і прибив власний щит на воротах Царгорода … Що ж стосується спору літописців, то тут слід покластися на відомості київських хроністів, оскільки їх повідомлення підтверджуються документами – договорами Русі з Візантією. У них великим російським князем іменується не Ігор, а Олег. Так навіщо ж йому знадобився якийсь хлопчисько?

Для відповіді на це питання нам доведеться повернутися в той час, коли Інгвар-Ігор був ще зовсім маленьким. Легенда розповідає, що Аскольд і Дір, що вважаються останніми представниками роду Києвичів, могли бути звичайними соратниками Рюрика. Вони, мовляв, не були задоволені своїм становищем і добилися дозволу разом зі своїм родом відправитися вниз по Дніпру, до Цесарограда. Однак по дорозі варяги наткнулися на містечко на горі. Місцеві жителі розповіли прибульцям, що місто це побудували три брати – Кий, Щек і Хорив, але потім вони «перемерли», а їхні нащадки тепер платять данину «Козара». Аскольд і Дір, зібравши навколо себе варягів, згодних залишитися в даній місцевості (вельми багатою і красивою, до речі), взяли землі полян під свою руку і віднадили від них хазар. Слід сказати, що в ті часи Клювання було свого роду збірним пунктом варягів, різного роду шукачів пригод, що збиралися тут для походів у Чорне море.

Незабаром дружина новоспечених володарів полян поповнилася численними незадоволеними Рюриком, що бігли з Новгорода в Київ. Аскольд і Дір змусили рахуватися з собою і степових варварів, і сусідів – войовничих древлян і угличів, і дунайських болгар, але розширенням своїх володінь не займалися, прагнучи лише утримати наявні. До того ж удача швидко відвернулася від братів: у 860 році при поході на Візантію вони зазнали поразки; в 872 році похід на волзьких булгар теж закінчився плачевно, причому серед убитих виявився і син Аскольда; встановити контроль над Полоцькому не вдалося; похід на Візантію в 874-875 роках знову не вдався – за давнім переказом, російські човни розбила і розкидала буря, так що не багато учасників походу змогли повернутися назад. З цього приводу візантійські хроніки стверджують, ніби таким чином за Царгород заступилася сама Богородиця … Як би там не було, Аскольд незабаром прийняв хрещення (коли, де і за яким канону – теж загадка!) Під ім’ям Миколи, з ним разом хрестилася і частину дружини. Незабаром приклад свого князя наслідували деякі кияни.

Cказання про героїв, ілюстрація з літопису

Рюрик, перейшовши з Ладоги в Новгород, зробив значний крок вперед на південь по східному шляху «із варяг у греки». Його наступник, Олег, просунувся значно далі, діставшись до кінця цієї дороги. Три роки просидівши в Новгороді і зміцнивши свою владу, він рушив по водному східному шляху з військом, до складу якого входили представники всіх підвладних Олегу народів – варяги, чудь, ільменські слов’яни, мерь, весь, кривичі. Він хотів не просто збагатитися за рахунок чергового походу, а створити нове володіння, скріплене єдністю влади. Утвердившись в Смоленську, Олег пішов вниз по Дніпру, взяв Любеч і нарешті досяг Клева. Тут глава дружини пішов на хитрість: велика частина човнів з воїнами залишилася позаду, інших ратних людей, які припливли з ним до міста, варяг сховав у човнах, сам же Олег переодягнувся купцем і відправив до Аскольда і Діра людини з повідомленням: мовляв, земляки братів, купці, що прямують до Греції «від Олега і княжича Ігоря», хочуть побачитися з правителями Києва. Аскольд і Дір цьому повірили і на берег з’явилися. Правителів Києва миттю оточили ратники. Олег заявив, що вони – «Не князі, не роду княжого, а я родом княжого». Потім, вказавши на маленьку дитину, якого хтось виніс на берег, додав: «Ось син Рюриків». Аскольд і Дір були вбиті, Олег же, вважаючи право роду Рюрика на «стіл» Києва цілком доведеним, заволодів містом, осів у ньому і переніс туди центр нової об’єднаної держави. Це сталося в 882 році, і дана дата традиційно вважається датою утворення Давньоруської держави.

Цікаво, що кияни дуже спокійно поставилися до перевороту: мабуть, купці були дуже незадоволені невдачами уряду Аскольда і Діра, тим, що їм не вдалося ні прокласти новий торговий шлях до Візантії, ні взяти під контроль старий в Хазарію і Халіфат. До речі, в «Повісті временних літ» збереглася згадка про те, що похід на Київ очолювали два князя – Олег та Ігор; те, що Ігорю на той момент було лише три-чотири роки, справи не міняло: він був князем, так би мовити, де-юре, а Олег – де-юре і де-факто.

Можливо, даний переказ свідчить, ніби вбиті не були представниками княжого роду, а були всього лише членами рюрикової дружини, створено лише з метою обгрунтувати право Рюриковичів на Київський престол. Хоча сучасні дослідження говорять про те, що Аскольд і Дір, швидше за все, все ж були нащадками Кия. Так це чи ні, але з того часу нащадки ушлого варяга міцно утвердилися в «матері міст руських». Олега привернуло не тільки багатство тутешніх земель, особливо вражаюче в порівнянні з північчю. Клювання знаходиться там, де Дніпро, прийнявши найбільші свої притоки – Прип’ять і Десну, – повертає на схід, в степу, де жили кочові народи. Саме тут повинна була утвердитися головний захист, головний оплот нового володіння з боку степів; тут же, на початку степів, повинно було розташовуватися і збірне місце для російських човнів, що відправлялися в Чорне море. Таким чином, два кінця великого водного шляху – на півночі з боку Ладозького озера і на півдні з боку степів – з’єдналися в одному володінні. 

Україна - це ми!