В Киеве стало опасно дышать! Почему город затянуло дымом?

В Киеве стало опасно дышать! Почему город затянуло дымом?

С самого утра Харьковский массив окутан плотным смогом. Причиной этого – пожар на свалке на улице Ревуцкого, 41. Эта свалка глубиной залегания до шести метров, поэтому, конечно, не так просто ее погасить. Поэтому это принцип горения такой же, когда горят торфяники.

Позже стало известно, что пожар на мусорной свалке в Дарницком районе Киева частично перекинулся на соседние торфяники. На улице Ларисы Руденко (Осокорки) индекс качества воздуха составил 341. Такой показатель может повлиять даже на здоровых людей.

Людям рекомендуют не выходить на улицу, закрыть окна и пить побольше жидкости. В некоторых школах детям сказали не приходить на занятия. В социальных сетях пользователи указывают, что кроме смога чувствуется неприятный запах. Дым сам по себе несет опасность. Он может вызвать трудности с дыханием, раздражение слизистой оболочки глаз, и различные аллергические реакции.

Європейський вибір без гасел: посібник, який показує, як Україні збудувати медіацію, що працює

Про «євроінтеграцію правосуддя» в Україні написано багато. Здебільшого — деклараціями. Значно рідше хтось бере на себе працю пояснити технічно: що саме треба зробити, у якій послідовності, за чий рахунок і з якими вимірюваними результатами. Книга «Медіація: Український досвід і Європейський вибір» — рідкісний випадок, коли євроінтеграція перекладена з мови намірів на мову інженерного плану.

Чому в Україні досі судяться там, де можна домовитися — і про що мовчать «офіційні» уявлення про медіацію

Є речі, які в українській правовій культурі вважаються самоочевидними. Хочеш захистити свій інтерес — іди до суду. Хочеш, щоб опонент тебе почув, — покажи йому позовну заяву. Хочеш «серйозно» — плати судовий збір. Усе це звучить переконливо рівно до того моменту, поки ви не рахуєте, у що це обходиться насправді.

Чому медіація вигідніша за суд: Олег Горецький про час, гроші й репутацію

Найдорожче, що ми втрачаємо в конфліктах, — це не гроші й не час. Це люди. Партнер, з яким колись починали спільну справу. Родич, з яким перестали вітатися. Друг, чиє ім'я тепер вимовляється лише з роздратуванням. Ми звикли думати, що суперечку треба виграти — і майже ніколи не питаємо себе, що саме залишиться після цієї перемоги.