Вслед за Притулой о своём намерении баллотироваться на мэра Киева заявил бывший недоторканный Борислав Береза.
Правда, его движение теперь называется не «Свои», а «Экопартия» (что?!) Был суровый вариант «Голоса», а стало что-то невразумительное. На очень больших любителей. Ну, Киев большой, ценителей ЭКО может и хватить на несколько мест в Киевсовете.
Цели те же, что и у Притулы с Голосом – мэрами мы объективно не станем, но в Киевсовет людей заведём.
Є речі, які в українській правовій культурі вважаються самоочевидними. Хочеш захистити свій інтерес — іди до суду. Хочеш, щоб опонент тебе почув, — покажи йому позовну заяву. Хочеш «серйозно» — плати судовий збір. Усе це звучить переконливо рівно до того моменту, поки ви не рахуєте, у що це обходиться насправді.
Про «євроінтеграцію правосуддя» в Україні написано багато. Здебільшого — деклараціями. Значно рідше хтось бере на себе працю пояснити технічно: що саме треба зробити, у якій послідовності, за чий рахунок і з якими вимірюваними результатами. Книга «Медіація: Український досвід і Європейський вибір» — рідкісний випадок, коли євроінтеграція перекладена з мови намірів на мову інженерного плану.
Найдорожче, що ми втрачаємо в конфліктах, — це не гроші й не час. Це люди. Партнер, з яким колись починали спільну справу. Родич, з яким перестали вітатися. Друг, чиє ім'я тепер вимовляється лише з роздратуванням. Ми звикли думати, що суперечку треба виграти — і майже ніколи не питаємо себе, що саме залишиться після цієї перемоги.