Я виросла Києві і вважаю мені пощастило. Ні, не через статус столиці. Зовсім ні! Кожен так може сказати про своє місто народження. Адже зв’язують теплі спогади дитинства.

У мене воно було насичене. Завжди бігаю по різним гурткам. На танці, в театральний гурток, малювання. Ох і подобалось мені це відчуття метушні.

Звичайно всі ці гуртки розташовувались не в одному місці. Їздити всім Дарницьким районом 5 разів на тиждень було нормою. Понеділок, середа, п’ятниця – Лівобережка без змін, а інше по-різному.

Звичайно, я з мамою часто стояли в заторах. Розглядалось все:

 - Проїхали під мостом!

 - Який трамвай яскравий!

 - Магазин іграшок – а може зайдемо на хвилинку? Цього разу чесно хвилинку!

 - О, знову дім будують. А де машини ставити будуть?

Слідкувати можна було за змінами легко. Особливо якщо фоном є будинки у стилі соцреалізм. Мою увагу привертав один з них біля перехрестя. Наразі там поряд Білла. Особливістю була відсутність вікон. Вам не почулося, саме вікон. Тільки балкони… Мені завжди було шкода людей, що в ньому живуть.

А ось боялася я за людей , що живуть біля Андріївського узвозу. Саме через розповіді про містичний Замок Річарда. “Кожної ночі там з’являється привид зі свічкою, а вечорами чується стогін ”, – саме так казав ведучий програми “Містична Україна”

У цій же програмі була розмова про Лисі гори. Скільки їх в Києві не перерахувати. З туристичним гуртком я ходила на одну з них в похід. Досить містичні локації. А особливо вражали заховані хащами розвалини укріплень з часів ІІ Світової війни.

Із темою війни у мене склалась дуже цікава історія. Мене лякали розповіді про важкі військові операції і захоплював героїзм солдатів на стільки, що вони ніби весь час були зі мною. Так ось, під час походу, проходячи повз величезні цегляні арки, мені здалося, що чую біг партизанів. Я навіть подумала про необхідність сховатись в бомбосховище.

Маленька ремарка,таке почалось після екскурсії до музею ІІ Світової війни.

А ви його відвідували? Атмосферне місце. Відчуваєш себе істориком, дослідником. Розглядаєш карту з двома підписами Сталіна, дивишся на рукавички зі людської шкіри, пусті фото рамки… Можна вийти пригніченим з цієї будівлі, а можна навпаки захопитись ідеєю ніколи не допустити подібного.

Виходячи з музею, відкривається чудова панорама Лівого берега та Дніпра. А розвернувшись, бачиш, як у даль дивиться Батьківщина-мати. Ви мабуть бачили її на День незалежності, вбрану у віночок та з підсвічуванням. На ній є оглядовий майданчик. Однак туди я ніколи не ходила. А кажуть там так гарно!

Говорячи про красу, давайте згадаємо про єдине місце творчості і таланту в Київській Русі – церкви. У наш час дивуєшся величності цих споруджень. Візьмемо як приклад Софію Київську. Яке прекрасне у ній внутрішнє оформлення. Вражають фрески та мозаїки. А потім замислюєшся над складністю даного процесу і думаєш, зміг би працювати на висоті близько 30 м ? У даній церкві розташовується саркофаг знаменитого князя Ярослава Мудрого. Хоча в ньому ніяких кісток не було, я жахалась від погляду на привідкриту кам’яну коробку.

Вийшла чудова міні-екскурсія очами маленької дівчинки! Приводьте своїх діток, братиків чи сестричок прогулятись Києвом. Вони таку прогулянку ніколи не забудуть. Так само як і будь-хто.